Авторські права - це дуже актуальна тема з огляду на новини українського законодавства та кампанію, запроваджену іноземними медіями (не тільки медіями ба й урядами) стосовно піратських виробництв, що нібито процвітають ув Україні.
Трохи історії. У СССР деякі авторські права захищалися. Наприклад, театральні, концертні ба й ресторанні адміністратори (всі вони винаймалися й оплачувалися державою) щовечора писали звіти про виконувані на їх майданчиках музичні твори, а певна частка прибутку перерахувалася до державної агенції авторських прав, що вона потім ці всі гроші розподіляла згідно з певними правилами. Деякі композитори (поп-музики) могли навіть отримувати величезну грошву, неуявленну пересічним радянським громадянам ба й найкращим радянським музикам-виконавцям.
З другого боку, підрадянські електронні медії (радіо й ТБ) за трансляцію не платили аж нічогісінько.
Сьогодні в Україні НЕМАЄ ясного законодавства для захисту авторських прав. Фактично, автори втрачають будь-яку можливість отримувати користь від своєї праці після її виготовлення та оприлюднення. Якщо продавці компакт-дисків та радіостанції можливо ще щось сплачують виробникам, це не стосується до авторів, які й тут не отримують знову ж нічого.
У шоу-бізнесі ситуацію зручніше контролювати, але ж як більшість шоу перебуває у сфері сірого та чорного бізнесу, то фінансова документація не завжди правдиво показує тамтешню ситуацію.
Практично, нема організацій, спроможних контролювати цю ситуацію, а якби й були, нема законодавчих процедур для запровадження такого контролю.
Наступна проблема - це брак міжнародних контактів через схожі причини.
Унаслідок, деякі українські композитори поважної музики вже давненько співпрацюють з німецькими, французькими чи американськими агенціями, котрі й захищають їхні права в усіх країнах, за винятком України.
Чи може засадниче питання полягає не в тому, що бракує законодавства та відповідних структур, а в тому, що нема бажання їх мати?
Хоча можливий як на сьогодні прибуток українських композиторів (навіть поп-музики) від авторських прав не був би занадто великим, більшість з них насправді бажали б отримувати бодай щось. З іншого боку, музика, що її переважно продають в українських крамницях та передають українськими медіями, походить з-за кордону, отже й гроші за використання прав мали б іти за кордон. Чи було б це погано для України? Чи може навпаки, добре, бо тоді процент української музики у торгівлі та трансляції мав би зростати?

Одеса:
O.Перепелиця - кандидат мистецтвознавства, менеджер; K.Цепколенко - кандидат мистецтвознавства, композиторка, керівниця фестивалів; O.Ровенко - доктор музикознавства, музиколог; O.Сокол - доктор музикознавства, музиколог, менеджер; I.Голубов - композитор; С.Шип - кандидат мистецтвознавства, музиколог; Г.Владимирська - журналістка; A.Шелковенко - бізнесмен; Р.Бродавко - журналіст; Ю.Малишев - кандидат мистецтвознавства, музиколог; С.Василенко - диригент, керівник фестивалів, менеджер; A.Ревенко - вокаліст, менеджер; та інші.
Львів:
O.Козаренко - кандидат мистецтвознавства, композитор та музиколог; В.Камінський - композитор; Л.Кияновська - доктор музикознавства, музиколог; Й.Ерміні, піаніст; та інші.
Київ:
В.Губа - композитор; В.Годзяцький - композитор; O.Зінкевич - доктор музикознавства, музиколог; В.Зубицький - композитор; Л.Олійник - кандидат мистецтвознавства, музиколог, менеджер; Н.Куляєва - кандидат мистецтвознавства, музиколог; В.Рунчак - композитор, диригент, керівник фестивалів; Ю.Міняєв - менеджер; та інші.
Москва (Росія):
M.Броннер - композитор; Є.Подгайц - композитор; A.Ровнер - доктор мистецтвознавства, композитор та музиколог; M.Єсіпова - кандидат мистецтвознавства, музиколог; та інші.
Єреван (Вірменія):
M.Кокжаєв - композитор; Ц.Мовсісян - кандидат мистецтвознавства, музиколог; та інші.
Кишинів (Молдова):
В.Бєляєв - композитор та менеджер; П.Рівіліс - композитор, та інші.
Алмати (Казахстан):
A.Самаркін - кандидат мистецтвознавства, музиколог
Бішкек (Киргизстан):
K.Медетбекова - композиторка