Проблему культурних зв'язків часто-густо розуміють лише як проблему міжнародних культурних зв'язків, точніше - культурних зв'язків між незалежними державами.
Але в сучасному світі - з процесами глобалізації, мультикультуралізму тощо - таке уявлення завузьке.
Природньо, перешкоди кордонів, валют, віз та інших поганих речей лишаються чинними поміж пост-комуністичними країнами, а також між більшістю з них та іншими країнами світу, особливо США та країнами Європейського Союзу.
Але завважмо, що дискусія двох фахівців, що спеціалізуються в тій самій сфері, як правило відбувається без перешкод, вони ж бо мають спільну культурну "мову".
Ясна річ, так буває не завше. Комунікація, спілкування є правдивою проблемою міжнародних зв'язків. Та важливо, що проблеми спілкування можуть з'являтися і в межах однієї країни, особливо коли її незалежність ще не має довгої історії. Причина в тому, що культурний простір такої країни не настільки однорідний та єрархічно зорганізований, як у "традиційно" незалежних європейських країнах.
Брак культурної однорідности треба розуміти не лише як недостачу, а й як особливу нагоду, що можна окреслити у таких термінах, як мультикультуралізм (ряснокультурність) та інтеркультуралізм (міжкультурна взаємодія). Обидва поняття виражають схожу ситуацію, коли в одному місці є дві чи більше різні культури (різного етнічного, соціального чи культурного походження). Якщо бажано зробити штучне розрізнення цих двох понять, можна визначити мультикультуралізм як випадок, коли різні культури співіснують без суттєвої взаємодії. Під інтеркультуралізмом розуміється, навпаки, вищий рівень такої взаємодії. До того ж, у сучасному світі поняття місця не збігається з поняттям пункту поселення - міста чи села - або ж невеличкого регіону. Цей процес взаємодії може охопити й велику країну чи групу країн, цілий континент чи навіть увесь світ.
Численні проблеми міжнародного та/чи міжрегіонального спілкування є також фактично чи насамперед проблемами мультикультурної ситуації та між культурної комунікації.
У цьому може знайтись новий підхід до музичної культури, спроможний з'ясувати особливості розвитку різних країн. Очевидно, мультикультуралізм та інтеркультуралізм - це випадок і України в цілому та зокрема багатьох українських регіонів та міст.
Маються на увазі насамперед етнічні, релігійні та соціальні меншини. Потім, проблема взаємодії української й російської культури, а також їх обидвох і "західної". Останні десятиріччя відзначено появою вікових субкультур (дітей, підлітків ба й пенсіонерів), що розподіляються на ще вужчі групові субкультури.
Сьогодні ввесь світ на всіх рівнях - від глобального до локальних - спрямований до єдності та однорідності, та водночас до розподілу, відокремлення та індивідуалізації. Чути: йому бракує діалогу. Хай так, але діалог ведуть не тільки й не обов'язково заради взаємодії. Насправді, світові бракує солідарности, необхідної навіть тоді, як взаємодія не можлива чи небажана.
Також і ми в Україні потребуємо солідарности, якщо прагнемо вільного, повного та плідного розвитку української культури як єдиного ряснокультурного (ба й можливо інтеркультурного) цілого.

Одеса:
O.Перепелиця - кандидат мистецтвознавства, менеджер; K.Цепколенко - кандидат мистецтвознавства, композиторка, керівниця фестивалів; O.Ровенко - доктор музикознавства, музиколог; O.Сокол - доктор музикознавства, музиколог, менеджер; I.Голубов - композитор; С.Шип - кандидат мистецтвознавства, музиколог; Г.Владимирська - журналістка; A.Шелковенко - бізнесмен; Р.Бродавко - журналіст; Ю.Малишев - кандидат мистецтвознавства, музиколог; С.Василенко - диригент, керівник фестивалів, менеджер; A.Ревенко - вокаліст, менеджер; та інші.
Львів:
O.Козаренко - кандидат мистецтвознавства, композитор та музиколог; В.Камінський - композитор; Л.Кияновська - доктор музикознавства, музиколог; Й.Ерміні, піаніст; та інші.
Київ:
В.Губа - композитор; В.Годзяцький - композитор; O.Зінкевич - доктор музикознавства, музиколог; В.Зубицький - композитор; Л.Олійник - кандидат мистецтвознавства, музиколог, менеджер; Н.Куляєва - кандидат мистецтвознавства, музиколог; В.Рунчак - композитор, диригент, керівник фестивалів; Ю.Міняєв - менеджер; та інші.
Москва (Росія):
M.Броннер - композитор; Є.Подгайц - композитор; A.Ровнер - доктор мистецтвознавства, композитор та музиколог; M.Єсіпова - кандидат мистецтвознавства, музиколог; та інші.
Єреван (Вірменія):
M.Кокжаєв - композитор; Ц.Мовсісян - кандидат мистецтвознавства, музиколог; та інші.
Кишинів (Молдова):
В.Бєляєв - композитор та менеджер; П.Рівіліс - композитор, та інші.
Алмати (Казахстан):
A.Самаркін - кандидат мистецтвознавства, музиколог
Бішкек (Киргизстан):
K.Медетбекова - композиторка

Сучасний український культурний простір охоплює численні культурні тенденції, що мають особливі культурні коди. Так-от: професіональна музика "інтернаціонального" ("західного") типу, що тепер поділяється на класичну та "нову" музику; автентичний та "псевдо"-фолклор різних українських та не-українських етнічних груп; автентичну та "псевдо"- професіональну музику усних традицій; релігійні музики; вікові музичні субкультури.

Чимало регіонів та міст України є традиційно мультикультурні, наприклад Одеса історично була осередком української, російської, польської, болгарської, румунської, грецької, вірменської, єврейської, німецької, французької, італійської культур. Одеська область має села українців; росіян-старовірів; молдован (румун), болгар, гагаузів тощо.

Розвиток української культури зазнає впливів російської, "західної" та "східної" культур. Плідних чи шкідливих?

Чи має українська культурна політика дедалі більше намагатися сприяти незалежному розвиткові всіх культур (культурних тенденцій), розглядаючи їх як особливі цінності та тожсамості (ідентичності)? Чи їй слід спробувати сприяти діалогу та єднанню всіх цих (суб-) культур ув одну єдину однорідну культуру?